13 січня 2026, 08:17
Василь Петрович Милорадович народився 1846 р. у с. Токарі (нині Лохвицького району Полтавської області) в маєтку діда по матері поміщика І. Карпинського-Кривцова. Його дитинство минуло на хуторі Пручаї біля с. Сокиринці Прилуцького повіту Полтавської губернії. У 1869 р., закінчивши юридичний факультет Харківського університету, юнак здобув ступінь кандидата юридичних наук і розпочав фахову кар’єру. Працював помічником присяжного повіреного в Полтавському окружному суді, а через деякий час був обраний головою з’їзду мирових суддів губернії.
«Казенні» зустрічі із земляками, насамперед селянами, використовував для ближчого знайомства з ними, заглиблення в народні традиції, побут. А коли з’явився час для ґрунтовнішого дослідження нашої минувшини, характерних рис українців, їхніх вірувань, звичаїв, фольклорної спадщини тощо, захопився цим зовсім не по-аматорському. Тільки лісовій, степовій і середній (за визначенням автора) Лубенщині він присвятив окремі етнографічні розвідки. А ще були «Народні обряди і пісні Лубенського повіту», «Казки й оповідання, записані на Лубенщині» та загалом понад два десятки підготованих і виданих ним досліджень.
У 1890 р. лубенський мировий суддя вийшов у відставку і відтоді цілком присвятив себе улюбленій справі – збиранню, вивченню й популяризації культури рідної землі. Давні козацькі Литвяки стали й місцем його проживання, і батьківщиною душі, й об’єктом ретельних досліджень. Цей край, як жоден інший, видавався йому найбільш репрезентативним, бо тут на кінець ХІХ ст. ще збереглися питомі риси традиційного селянського життя, звучало народне слово. Тож перша розвідка вченого – «Весільні пісні в Лубенському повіті Полтавської губернії», опублікована в «Київській старовині», ґрунтувалася на місцевому матеріалі. Вона містила 269 пісень із докладною паспортизацією та чітким послідовним описом весільного обряду, з ретельною фіксацією мовних особливостей місцевої говірки. Наступні публікації В.Милорадовича знайомили читача з унікальним робітничим (зокрема, «строківськими», «табашними» піснями) і рекрутським фольклором («Робітничі пісні в Лубенському повіті Полтавської губернії», 1895).
У 1899 році Російське географічне товариство присудило Милорадовичу срібну медаль за збірку казок Полтавської губернії, які були опубліковані в «Трудах» Полтавської архівної комісії.
Матеріальна й духовна культура регіону Полтавщини постала в його ґрунтовних працях «Снітинська старовина» (1897), «Лісова Лубенщина» (1902), «Середня Лубенщина» (1903), «Степова Лубенщина» (1904), «Життя-буття лубенського селянина», (1904), «Казки й оповідання, записані на Лубенщині» (1913) та ін.
Милорадович виступав також як поет і перекладач, друкуючи свої твори в журналах і збірниках «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Розвага», «Українська муза».
Оригінальною, цілком новаторською сторінкою фольклорно-етнографічних студій Милорадовича була народна демонологія. Забобони, молитви й охоронні дії, тлумачення сновидінь, сюжети різних жанрів народної творчості (пісень, казок, оповідок), ритуали на весіллях, народинах, похоронах, словесні описи дій у календарних обрядах учений описав у спеціальних працях: «Замітки про малоруську демонологію», «Українська відьма», «Малоруські народні повір’я й оповідання про п’ятницю», «Українські таємні знання і чари». Він схарактеризував основні персонажі народних вірувань та оповідок, зберігши у записах не тільки світоглядну систему, але й мову та естетичне чуття наших предків. Василь Петрович також займався теоретичними проблемами літературно-фольклорних взаємин. Цікавий його аналіз творів М. В. Гоголя «Зачароване місце» та «Вій». Він не погодився з думкою М. Сумцова, котрий дивився на «Вія» як на переробку «народної казки про смерть відьми».
У 1911 році Василь Милорадович помер. Похований у селі Литвяки.
Життєпис краєзнавця, етнографа і фольклориста розпорошений по періодичних виданнях, досі немає повного зібрання доробку В.Милорадовича та ґрунтовної дослідницької праці з його осмислення. За винятком «Української відьми», твори вченого не перекладені українською мовою з російської. Багаторічна сумлінна праця видатного земляка, цілісність, оригінальність відомостей про матеріальну й духовну культуру Полтавщини, насиченість фольклорними матеріалами, точність записів і скрупульозна передача мовних особливостей краю – все це надає фольклорно-етнографічній спадщині Милорадовича неабиякої цінності.
Miloradovich 2
Підпишіться, щоб отримувати листи.